Главная » 2014 Декабрь 04 » ВЛАДИСЛАВ УСПЕНСЬКИЙ
14.09.10 ВЛАДИСЛАВ УСПЕНСЬКИЙ |
 ВЛАДИСЛАВ УСПЕНСЬКИЙ  ВЛАДИСЛАВ УСПЕНСЬКИЙ – випуск-ник школи у 2012-2013 н.р. Творча натура, харизматичний, неординарний юнак, має своє філософське бачення світу та стосунків між людьми. Переможець районних Стусівських читань. Довгий час писав, як-то кажуть, «у шухляду». Життєве кредо: «Твоя душа доти не безпорадна, доки ти дивишся вперед!» ***
Сонце світило - одне для всіх. Малим тікав, заплющуючи очі. -Мам, нащо цей болючий сніг, коли я цього так не хочу? Як розквітали квіти навесні, літав у своїх снах, щоночі. Чому ж тепер як сплю, то на землі? Коли я цього так не хочу. Як небо плаче та шовкова мить, коли сльоза вдаряється об воду. Чому тепер сумую, як дощить? І що тепер я зву "свобода"? Знову малий, і знов пісні співаю на вигаданій мною, новій мові. Чому тепер слова я забуваю, безмежної та щирої любові? *** А знаєш, будь хоча би музою моєю, Хоч не потрібен я тобі, як ти мені. Без тебе спалюю я крила над землею В розведенному мною жаркому вогні. І навіть уві сні я думаю про тебе. Звичайно, адже сон фактично - то є ти. А ти ж мене, ти відправляєш в небо І потім вже штовхаєш з висоти.  А я не падаю, ні, а я літаю, Не бачачи, що там, де я лечу, Торкаючись землі, я точно знаю: Не від удару в землю я кричу. Підйоми ці і ці падіння прямо в прірву... Маніпулюєш мною? А знаєш, я не проти. Я відчуваю, що говорить шепіт вітру, Що я без музи є німим і з камінцями в роті. То дай мені кричати, скільки зможу Кидай об землю,чи держи на висоті. Собі я сам навряд чи допоможу. Не буду я літати, ще й на самоті. Кидай мене об землю що є сили, Тягни за руку в небо, торкаючись душі. Ти погляду не зводь з очей моїх ні на хвилину. Муза моя, моя душа, сльози мої. *** Ми, люди - виродки, ми - всі такі фальшиві, як вшиві пси, ми брешемо і лаємось, драми ломаємо, як мавпочки паршиві, з лайном в душі ми щиро посміхаємось. А смішно те, що ми ще цим і горді. Ми сильні начебто, все держим при собі Треба брехати і казати, що ти в нормі, щоб мати імідж липовий, бути на висоті. Ще можна плакатись, ридати всім на вуха, і що там на душі - то навіть не важливо, можна брехати і ревіти що є духу, щоби хоч хтось жалів тебе пестливо. Ми хочемо чути слова, як по нотам: навіщо нам знати про суть нашу правду. Ми пишем свій образ у свої блокноти, шоб потім майстерно його обіграти. Як ниєм - жаліють нас так галасливо, а «силушку» корчим, щоб мати повагу, але ж ми міняємо шило на мило, з калюжі черпаючи творчу наснагу А з часом ти вірить в це сам починаєш, що ти - то не ти! Ти- то твоя роль та роль, котру ти майстерно так граєш, ховаючи сутність свою під пароль. Не смішно хіба вам на себе дивитись? Ви ж знаєте, ким ви насправді були. Ви звикли, як в колесі білка крутитись, забувши про щирість заради хвали. Даремно… *** Я люблю сльози, коли вони щирі. Терпіти не можу прозу… буденно. Брехати про відчуття, не в моєму стилі, «кричати мовчки» – жити даремно. Язик мій - ворог мій, друг мій. Моє життя – мій буревій Мій внутрішній світ – країна мрій. Це все моє- це мій кінець, де я є у стаді, в країні овець, де я митець, все ж я митець, хоч і у стаді, хай йому грець, безмежно радий , що я то є я. І на хвилинку. давайте бути щирими, не приземленними, не піднебесними, бути прозорими і вірити в диво , в душі- атласними, в серці- чистими. |
|
|
| Всего комментариев: 0 | |